У селі Улановому на Глухівщині розписують великодні яйця оригінальним орнаментом, якому вже декілька століть.
Про майстринь та народних умільців, як правило, всі дізнаються з виставок, показів, де вони представляють свої витвори. Але в селах Глухівського району є жителі, які до цих пір роблять власноруч шедеври, зберігають і передають нащадкам культурну спадщину. Але про них мало відомо.
Ось і ми випадково дізнались про незвичайних писанкарок з Уланового. А унікальність у тому, що вони зберегли оригінальність орнаменту, якому вже більше трьох століть. Майстрині і зараз писанку роблять такою, якою вона була 100, 200 і більше років назад.
У селі живуть старенькі бабусі, які добре знайомі з елементами розпису. Це 93-річна Мотрона Омелянівна Давиденко, 88-річна Марія Корніївна Ступакова, 86-річна Анастасія Яківна Долгейко. Також майстерністю писанкарства оволоділи молодші односелиці Олександра Миколаївна Фещенко та Віра Миколаївна Максимченко.
Найстаршоюберегинею цієї сакральної справи – розпису яєць – в Улановому є Мотрона Давиденко. Вона все життя прикрашала великодні яйця. Незважаючи на свій поважний вік, Мотрона Омелянівна, хоч уже і нелегко, але ще досі демонструє свої вміння присутнім. Зокрема, коли два тижні тому до неї приїздили працівники Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтва, то бабуся провела їм майстер-клас.
Дочка місцевого священика любов до цієї справи ще юною дівчиною взяла від мами. Згадує, що яйця розписувала з двоюрідною сестрою Марією Ященко. Як правило, на її крашанках зображені квіти, листочки, павучки, ризи. Загалом для писанок села Уланового характерною є перевага рослинного орнаменту, який доповнюється літерами «ХВ» та хрестиками.
Крім того, графічні елементи включають крапочки, повні рожі, а також тваринні візерунки: коники, рибки, півники, бджілки. Саме наявністю природних символів уланівська писанка відрізняється від інших регіонів.
Кольоридля пасхальних яєць у селі з давніх-давен робились з природного матеріалу. Незважаючи на те, що сьогодні багато штучних фарбників, майстрині часто використовують саме натуральні. Якщо хочуть отримати червоний колір, то обирають цибулиння, якщо чорний – то кору вільхи чи дуба. Кора яблуні дає жовтувато-зелений відтінок. Тому для традиційних писанок Уланового типовою є обмежена кольорова гама.
У радянські часи в якості барвників застосовували канцелярські чорнила синього і фіолетового кольорів, аптечну зеленку, синьку і зеленку для вапна. Віск обов’язково беруть натуральний, чистий або з домішками пічної сажі, для більшої чіткості ліній.
Після нанесення воскового орнаменту й барвників наступає один з важливих моментів – запікання яйця. Так-так, ми не помилились. Яйця в горщику ставлять у пячурку (так називають у селі нішу з правого боку печі) і чекають, поки вони засохнуть зсередини і почнуть торохтіти, а разом з тим – обтече віск. Правильне обпікання забезпечує не лише утворення бажаного орнаменту, а й гарантує тривале зберігання писанок. У сучасних умовах замість печі використовують і електричні духовки.
Кидаєтьсяв очі особливий писачок майстринь. В Улановому його ще називають кісточкою. Це знаряддя виготовляють тільки власноруч: скручують трубочку з мідної жесті і вставляють її в розщіп палички, закріплюючи ниткою. Як правило, для створення великоднього шедевру робиться декілька писачків, які майстриня використовує почергово в процесі нанесення візерунку: тоненький – для основних орнаментальних ліній, товщий – для заліплення елементів малюнка під час фарбування.
Старожилиз Уланового згадують, що розписування великодніх яєць відбувалося протягом Великого посту. Останнім днем був Чистий четвер. Вірили, що виготовлена саме тоді писанка буде добре зберігатися. Прикрашати могли в будь-яке свято під час посту. Виготовлення писанок не вважалося роботою. Існував такий звичай: на другий день після Великодня хлопці знімали з дівчат хустки і вимагали викуп. Ним слугували власноручно розписані яйця.
Протягомжиття своїм досвідом Мотрона Омелянівна ділилась зі всіма, хто хотів навчитись виготовляти писанку. Декілька років назад вона проводила уроки для директора народного музею історії с. Уланового Віри Максимченко. Остання вирішила перейняти досвід унікального розпису від бабусі і передавати його наступним поколінням.
– Для мене писанкарство не було чимось незнайомим. З дитинства спостерігала, як моя бабуся Тетяна Макарівна Іллєнко розмальовує яйця. Вона мала всі необхідні інструменти, але я тоді була лише спостерігачем, – розповідає пані Віра.
–Дізналась, що в нашому селі писанкарством займались з 18 століття. Мені дуже захотілось продовжити справу предків, тому пішла на навчання до Мотрони Омелянівни.
Бабуся навчила спадкоємицю всім азам писанкарства. Крім цього, подарувала їй інвентар, який необхідний для цього. Сьогодні Віра Миколаївна навчає сільську молодь традиційним технологіям саме уланівської писанки. Школярі збираються до неї на майстер-класи. Крім цього, молода майстриня свою писанку презентувала минулого року і на фестивалі «Кролевецькі рушники».
Анещодавно уланівська технологія була внесена в регіональний реєстр переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Як повідомила методист Глухівського РБК Олена Кобзиста, це дає право надалі вносити її до національного списку.
Ольга Медвідь, НЕДЕЛЯ