Ця історія розпочалася кілька років тому, коли наряд патрульної поліції був викликаний на приватну адресу за фактом жорстокого поводження з тваринами. Як з‘ясувалось на місці, молода собака була залишена власниками на короткому прив‘язі без їжі та води просто неба, і через це майже помирала. Сержант поліції Юлія Андрухова за згодою знайдених господарів забрала лабрадора додому, виходила, випестувала, і нині разом зі своєю улюбленицею працюють в Кінологічному центрі ГУНП Сумської області на пошук та виявлення зброї, набоїв та вибухівки.
Їх щоранку можна побачити на пробіжці – легку тендітну дівчину з довгим волоссям та широкогрудого, сильного лабрадора золотавої масті. Сторонні бачать в цій парочці господиню та домашню тварину, однак близькі та рідні знають: це справжні друзі, а віднедавна – ще й колеги.
Юлія Андрухова прийшла до поліції на хвилі реформ. Батько, пенсіонер ОВС, подав їй ідею спробувати себе в новій патрульній поліції. Молода жінка, мама двох дітей, котра до того шість років пропрацювала за конторкою ломбарду, подумала-подумала, і … погодилась. Вона спробувала змінити своє життя, і у неї все вийшло. Згадуючи той час, посміхається: етап за етапом, і в результаті її плечі прикрасили новенькі погони.
Однак разом з ними на плечі ліг вантаж відповідальності – і за власні вчинки, і за порядок на вулицях, і за тих правопорушників чи громадян, хто в той чи інший спосіб потрапляв під поліцейську опіку. А як показала одна подія – й не тільки за людей.
Того дня на планшет чергового екіпажу надійшло повідомлення з лінії «102» про жорстоке поводження з тваринами. Аби перевірити викладену інформацію, патруль направився на адресою. Це виявився великий приватний будинок, огороджений високим парканом. Опитані сусіди пояснили: будинок винаймає родина молодих іноземців, вихідців з Індії, у яких є двоє маленьких дітей. Але постійно проживають не тут, а в орендованій квартирі десь в іншому районі міста. Тут з‘являються нечасто, на уїк-енди. Родина мала чотирьох собак – три великих порід, і одну таксу. Однак внаслідок того, що за тваринами ніхто не доглядав і не годував, а господарі полишали їх просто неба на короткому прив‘язі, дві з чотирьох собак вже загинули, одну кудись перевезли, а та, що залишилась, повільно конала, закрита у дворі вже більше тижня.
Поліцейські після кількох годин пошуків знайшли власників собаки та змогли за згоди останніх увійти на подвір‘я.
«Коли я вперше побачила Майю, вона й справді майже помирала. Велика собака через голод настільки схудла, що важила 17 кілограмів при нормальній вазі більше 30, до того ж, ще й чимось отруїлась. Господарі, котрим загрожувала реальна відповідальність за таке поводження з тваринами, хотіли відвезти молоду, 11-місячну, суку до ветклініки, але не лікувати, а усипити. Однак я вмовила тимчасово довірити її мені, і якщо собаку можна буде врятувати – то й взагалі забрати додому, – розповідає пані Юлія, згадуючи своє перше знайомство з Майєю. – Мій знайомий ветлікар давав втішний прогноз, хоча й не приховував, що нам належить пройти довгий і дорогий курс лікування. Однак ми витримали. Пройшли і крапельниці, і уколи, і непросту адаптацію. Відвідували гурток юних кінологів, навчались курсу слухняності, а вдома – просто тішилися один одним».
Тепер, після трьох років життя в люблячій родині, Майя зовсім не схожа на те страхіття, в яке її перетворила людська байдужість і жорстокість. Це – справжня красуня, сильна і впевнена, весела та життєрадісна.
«Вона невиправний і завершений оптиміст, – говорить про свою улюбленицю сержант поліції Юлія Андрухова. – Намагається домінувати над іншими собаками. І хоча не кожен пес це може їй дозволити, вона ніколи не полишає намагань залишити за собою «останнє слово». Для моїх дітей та чоловіка вона – член родини. А віднедавна ми стали ще й колегами по службі».
І це справді так. Знаючи, що Юлія пристрасна «собачниця», і розуміється на дресурі, керівник Кінологічного центру ГУНП в області Павло Старостенко запропонував їй одну з недавно звільнених посад інспектора-кінолога. А коли Юлія прийшла з Майєю, то порадив спробувати лабрадора на пошук зброї. Сержант Андрухова дослухалася до його слів – і жодного разу не пожалкувала, бо справа від початку пішла на лад.
Майя навчалася легко, розуміла вимоги інспектора добре, а маючи чудовий нюх і невтомні сильні лапи – працювала, що називається, «з вогником». І нині Юлія разом зі своєю вихованкою-«колегою» працюють на пошук прихованих зброю, набої та вибухівку. Їм довіряють огляд транспортних засобів та комунікацій, підозрілі території, де можуть бути приховані небезпечні сюрпризи, а також огляд приміщень та речей пасажирів транзитних поїздів.
До слова: інспектор-кінолог Юлія Андрухова працює ще з однією службовою собакою – це німецька вівчарка Фокс. «Хлопчик», на противагу Майї, спокійний та незворушний, працює на пошук і ведення сліду, затримання людини. «Вони у мене зовсім різні, – усміхається сержант поліції, – і водночас однаково добродушні, лагідні й грайливі, мов діти. Дуже розумні та чутливі, тільки що не говорять. Дисципліна підтримується, без цього – нікуди. А ще ми постійно тренуємось і вдосконалюємось, і робимо це з величезним задоволенням. Особливо нам подобаються виступи перед дітьми. Майя – та взагалі просто мліє під їх руками. І абсолютно не злостива, як того можна очікувати від собаки, котра в юному віці зазнала від людей такої жорстокості. Нині вона надійний товариш і вірний друг».
І це твердження стовідсотково відповідає істині. Сьогоднішня Майя – це результат глибокої любові, безграничної терплячості, важкої роботи та настійливих тренувань. Врятована добротою, вона щоденно віддячує своїй рятівниці вірною службою, відданістю та відвагою. І як справжній правоохоронець, завжди готова упередити злочин та захистити справедливість.
Тож варто побажати їм обом, і сержанту поліції Юлії Андруховій, і лабрадору Майї, довгих років життя, міцної, нічим не затьмареної дружби, легкої та цікавої служби, добробуту й любові рідних та колег.
Відділ комунікації поліції Сумської області