У Сумах до революції діяло 6 кінематографів (кінотеатрів): „Цейлон” Чихігіна в пров. Монастирський (Терезова), „Міраж” Арцемовича на вул. Воскресенській, „Люкс” в приміщенні Громадського Зібрання (філармонія), „Ампір” Германа на Покровській пощі, далі назвуть його „Искусств”, а в радянські часи стане зватися ім. Карла Маркса, ім. Комсомолу, а потім „Хроніка” (зараз на тому місці аптека №90), „Оріон” Люмінарського на вул. Соборній, а пізніше перейшов у власність Германа і назвали його „Художеств”. В радянські часи він отримає назву ім. Шевченка. У міському парку діяв кінотеатр „Иллюзия” Катерини Холмогорової.
Після війни в місті було 3 кінотеатри, які ми під час зимових канікул і відвідували. Кінотеатри до канікул підбирали відповідний репертуар. Загалом кіносеанс ділився на дві частини. Перша це журнал, де розповідали про здобутки партії і народу в будівництві соціалізму, потім показували, яке погане життя за кордоном. Друга частина складалася власне з фільму.
Перед сеансом на вечірні години грав оркестр, виступали співаки. Це була відроджена стара дореволюційна традиція. Починався концерт за 25 хвилин до сеансу. Глядачі в залі, коли починав грати оркестр, розуміли, що через 25 хвилин сеанс закінчиться. Такі виступи заважали глядачам в залі. Були подовжені сеанси, коли фільм мав дві серії. Працював буфет, де продавали ситро, цукерки, зимою гарячі пиріжки по 40 коп. до 1960 р., а потім після грошової реформи по 4 коп. і морозиво. Вхід до зали з морозивом був заборонений, але входили, і це давало іноді підставу для різного роду сутичок. На всіх дітей під час канікул місця не вистачало.
Частіше всього ми ходили на сеанси кіно до колишнього „Ампіра” (Комсомолу).
Будинок до революції належав Федоровській Марії Лукиничні, а власник кінотеатру був орендар. Купивши квіток за 1 крб. до грошової реформи. Ми накопичувалися у вестибюлі, і як тільки відчинялися двері, ми мчали до першого ряду перед екраном, щоб відчувати себе учасниками подій фільму, але це скоро минуло, бо звук бив по вухах і витримати сеанс було важко. В середині кінотеатр мав стару ліпнину. Під кінобудкою були ложі. От стільці тільки були дерев’яні, і ніяк не відповідали такому гучному оформленні залу. Вікна були задраповані. До революції тут виступали різні мандрівні трупи, показували німе кіно яке супроводжували музичні групи або окремі співаки.
В 20-х роках тут був клуб військового гарнізону, а потім використовувався за призначенням. Сам будинок кінотеатру добре зберігся, але був дуже запущений. У вестибюлі була панорама з сюжетів різних фільмів і буфет біля якого було багато людей, що стояли за морозивом. За 5 хвилин до початку сеансу продаж морозива припинялася. Кінотеатр займав двір з колишнім будинком нотаріуса Бирченка.
В будинку якого розташовувалося товариство сприяння армії. Жалко було дивитися, коли ці історичні будинки зносили для будівництва на їх місці житлового будинку і аптеки. Тепер там бездуховні будинки з обсипаною тинькою (штукаторкою). Літом в парку працював літній кінотеатр (колишній Иллюзия).
В наші часи колишній театр „Ілюзія” в міському парку виглядав трохи інакше. Фасадна частина була інша, і була змінена, коли робили новий дах. Місце перед кінотеатром зимою заливалося під ковзанку, а влітку там була клумба. В кінці стояли гіпсові Ленін і Сталін, а за ними починалася дамба. Збоку від них був ресторан, звідкіля малеча крала пляшки і здавала щоб мати кошти на розваги в парку, а поруч був старий танцювальний майданчик. На танці білет коштував 3 крб. Розумна і освічена молодь туди не ходила.
Зал громадських зібрань з кінотеатром „Люкс”, сам будинок був збудований як клуб багатих людей, де вони грали в карти. З виграшів в карти відраховувалися певні кошти на утримання закладу. Певна кількість приміщень здавалася в оренду.
За 1912 рік прибутки закладу від гри в карти склали 10680 крб., від оренди буфету – 1 800 крб., від концертів і вистав – 1528 крб., від клубних штрафів – 13 894 крб. Діяла велика бібліотека. Після війни тут розташовувався музей і філармонія. Ходити на концерти в філармонію не було коштів. Цей будинок в моїх дитячих споминах лишився як музей.
Після будівництва палацу заводу ім. Фрунзе, там теж була кіноустановка, де під час новорічних свят вручали подарунки і показували дитячі фільми. Значно пізніше в місті появилися літні кіномайданчики, які носили виключно агітаційний характер.
З появою телебачення інтерес до кінотеатрів падає. В цей час будуються нові кінотеатри „Космос”, „Октябрь” і змінює своє місце кінотеатр ім. Комсомолу. Якщо ви не потрапили в кінотеатр в центрі міста, то могли розраховувати на „Октябрь”, що був біля автовокзалу. Широкоформатний кінотеатр „Дружба” був найбільш сучасним, але все це відбулось вже після того як закінчилося моє дитинство.
Так як і в театрах, так і в кінотеатрах постійно випускалися програмки.
Джерело: О.Ленський. Сторінки мого дитинства